Давнє місто Дрогобич. За припущеннями дев’ять століть стоїть воно біля підніжжя вічнозелених Карпат. 70 років тут працює музично-драматичний театр.
У 1937 р. відомі в місті, на теренах Дрогобиччини і в Галичині громадські, кооперативні та політичні діячі Володимир Чубатий, Новосельський, Угрин та Іван Блажкевич залучили до проектування театрального приміщення Львівський КІР (кооператив інженерних робіт). Проект майбутнього будинку виконав архітектор Ярослав Филевич родом із Сокальщини, всі конструкції розрахував Євген Пилинський із Жовкви. Керував будівництвом інженер Юліан Воробкевич родом із с. Говилова Теребовлянського району на Тернопільщині. Воно розпочалося під осінь того ж 1937 року
До вересня 1939 р. приміщення вже стояло під дахом… Було освоєно 130 тис. злотих, а загальна вартість мала становити 220 тис. злотих ( один долар коштував тоді 5,25 злотого).
19 грудня 1939 року Постановою № 1545 Ради народних комісарів УРСР в Дрогобичі організовано обласний пересувний український драматичний театр, якому було надано приміщення міського театру.
У червні 1940 року новоутворений театр уперше зібрався і почав підготовчу роботу. З вересня цього року у вказаному приміщенні, відбудованому на народні кошти, спеціально відремонтованому та реконструйованому, театр показуватиме свої перші вистави.
Колектив складався із 109 осіб, у тім числі: 41 актор, 15 музикантів оркестру, 6 учасників балету. Театр мав власний декоративний, костюмерний, бутафорський, реквізиторський та перукарський цехи.
В репертуар заявлено виставу «Украдене щастя» в постановці художнього керівника Д.Л. Гольдштейна, оформлення художника Київського театру ім. І.Франка Мориця Уманського.
Крім того, готується: «Тев”є-молочник» Шолом Алейхема, музична комедія «Весілля в Малинівці» Л. Юхвіда , «Любов Ярова» К. Треньова, «Пошились у дурні» М. Кропивницького.
До відкриття театрального сезону 1940-1941рр. включені вистави: «Загибель ескадри», «Богдан Хмельницький» О. Корнійчука, «Анна Кареніна» Л. Толстого, «Остання жертва» О. Островського, «Пісня про свічку» («Свіччине весілля») І. Кочерги, твори Оноре де Бальзака, Тірсо де Моліно, О. Пушкіна, А. Чехова, Т. Шевченка, А. Суходольського та інших.
У театрі є обдарована молодь, яка грає провідні ролі разом зі старшими акторами.
Свій перший театральний сезон колектив розпочав у листопаді 1940 року виставою «Весілля в Малинівці» Л. Юхвіда, режисер О.М. Харабуга,
художник-постановник О.М. Срібний, хореографія Г.Т. Дихта. У виставі брали участь артисти: П. Панько, О. Вульман, М. Садовський, М. Волкогонська, М. Овчаренко, Н. Тертичко, П. Кулик.
Вистава мала величезний успіх у дрогобицької публіки. Читаючи сторінки Дрогобицької обласної газети «Більшовицька правда», можна зробити висновок, що ті вистави, які були заявлені на сезон 1940-1941рр., не були поставлені, а йшли інші: «Сватання на Гончарівці» Г.Квітки-Основ”яненка, «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, «Наталка
Полтавка» І. Котляревського. Постановча група невідома.
І лише 2 березня 1941 року відбулася прем”єра драми І. Франка «Укра -дене щастя», режисер-постановник, художній керівник Д. Гольдштейн, художник О. Срібний.
Колектив працював над виставою вісім місяців. Творчий склад виїжджає на батьківщину І. Франка, в с. Нагуєвичі, намагаючись засвоїти
своєрідні відтінки і мелодику мови, вивчали побут. Постановча група виїжджала на Коломийщину, знайомилася з побутом гуцулів.
Вся обстановка сцени упорядковувалась якнайзручніше для актора, щоб він відчував себе на сцені, як у хаті, і зміг безперешкодно вести свою роль.
«Новим творчим успіхом» назвала обласна газета виставу «Украдене щастя». У ролях: Микола - артист І. Пригода, Анна - артистка М. Буфанова, Михайло - артист М. Харута. Гра артистки М. Буфанової виразна і пристрасна, образ у неї живий, повний душевної глибини. Глядач щиро відчуває велике потрясіння Анни, особливо у перших актах, коли вона дізнається, що Михайло живий і повернувся. Зал завмирає в напруженні.
Артист І. Пригода, відповідно до задуму автора драми, викликає жаль і співчуття у глядачів. Але в першому монолозі, і особливо в сценах зустрічі із жандармом, він збивається з ролі. І. Пригода - Микола починає бути не тільки слабовольним і не нещасним, а ще й наівно смішним. Артист не знайшов фарб, щоб підкреслити в цих сценах моральну правоту Миколи, терпеливість зламаного горем селянина. Подекуди артист збивається на голий текст, не підкреслюючи сценічними засобами його змісту, а це також робить Миколу не таким, як він у п’єсі. Переконливо і виразно веде роль Михайла артист М. Харута. Він створив образ не жандарма, а людини, яка глибоко переживає.
Художник О. Срібний доклав багато зусиль, виявив неабиякий естетичний смак в оформленні вистави. Все це свідчить, що акторський колектив стояв на шляху швидкого зростання. Кожна його вистава була краща за попередні.
Тільки почав новостворений колектив набирати сил, як почалася Друга Світова війна. Більшість акторів на чолі з художнім керівником Д. Гольдштейном евакуюються в Середню Азію і там театр починає працювати.
Даних про репертуар і діяльність тогочасного театру не збереглося, лише відомо, що він носив ім.’я М. Кропивницького.
М. Гнатенко,
заслужений діяч мистецтв України
О. Загорулько,
заслужений працівник культури України
Під час війни одна частина акторів лишилася в окупованому німцями Дрогобичі. У липні 1941 року тут почала виходити газета ОУН «Вільне Слово». Як повідомлялося в газеті, при відділі пропаганди ОУН утворено аматорський драмгурток при УОК (Український окружний комітет).
Першою була показана вистава «Запорізький скарб», яка закінчилася під гучні оплески. Режисер Є. Вельгуш, балетмейстер О. Андрієвський, диригент Т. Барнич, артисти - С.Сенейкова, О. Шимко, С. Мацюрак, Є. Кушнірівська.
А вже у січні драмгурток починає офіційно називатися Дрогобицьким театром, який має своє керівництво. Директором був призначений доктор
філософії, член НТШ, професор Дрогобицької гімназії, художник і письменник Михайло Рабій.
Так було описано постановку наступної вистави у газеті «Вільне Слово» від 15 січня 1942 року:
«Наступна вистава - «Хмара» А. Суходольського, яка увінчалась сенсаційним успіхом. Надзвичайно вдала і смілива обсада на ролі дозволила дрогобицькій публіці пізнати нову артистку, І. Паньківну (Настуся). Вроджений талант, прекрасна дикція, молодий вік дають запоруку великого артистичного розвитку нової зірки дрогобицької сцени. Дорівнюють їй своєю грою О. Бориславський (Андрій), Горпина - С. Сенейкова, Семен - П.М. Кльось, Кузьма - І. Сенейко, Жид - О. Шимко, мати Настусі - М. Сенечкова. Спів і танки построїлись до цілісності вистави. Дається відчути мистецьке музичне керівництво Т. Барнича, але оркестр заслабий, не повністю укомплектований. Декорації і костюми у виконанні І. Сенейки - прегарні. Вистава пройшла з повним успіхом . Численна публіка пережила гарний мистецький вечір».
Невдовзі Дрогобицький театр готує вистави «Маруся Богуславка» М. Старицького та «Чорногора у вогні». В січні також відбувається прем’єра вистави М. Старицького «Ой, не ходи, Грицю...» і майже після одномісячної перерви, в перших днях березня 1942 р., театр поставив згадану історичну драму цього ж драматурга «Маруся Богуславка». Режисер-постановник - новий художній керівник, В. Шепель. Щоб підсилити музичну частину вистави, був запрошений хор «Боян» (диригент Б. Пюрко).
Наступними прем’єрами були: комедія Гі де Мопассана «Її королівська величність жінка» та символічна драма С. Черкасенка «Казка старого млина» у постановці нового режисера театру П. Крижанівського.
Вистави відбулися після довгої перерви у зв’язку з реорганізацією театру, в результаті якої театр представив дрогобицькій публіці багатьох нових артистів.
Про п’єсу С. Черкасенка «Казка старого млина» газета повідомляла, що вона дуже складна для постановки, тому режисер П. Крижанівський доклав чимало зусиль, щоб вистава вийшла професійною. «Театр проявив врешті своє обличчя, - читаємо в газеті «Дрогобицьке слово» від 5 квітня 1942 року - а запал молодих сил і співпраця всього персоналу дає запоруку, що незабаром дрогобичани дочекаються ще кращих успіхів театру. У виставі зайняті актори: П. Крижанівський, Костюк, П. Кльось, Корлятович, О. Кобільник, сестри О. та І. Паньківни, Весела, Сенейкова.
Роль Казки виконувала відома широким колам українського громадства артистка Львівського театру Л. Кривицька. В ролі Казки зуміла Л. Кривицька віддати чар українського народного примітиву, що вже на наших очах зник раз і назавжди. Її гра чарувала і приваблювала своєю легкістю і природністю. А перш за все артистка зуміла вибудувати в своїй ролі ту велику правду, для якої автор створив свою п’єсу. Сила таланту Кривицької така велика, що всі артисти в її блиску стали якимись яснішими, кожний давав від себе як найбільше, відчувалося в ансамблі Дрогобицького театру якесь святочне піднесення. Виступ Кривицької залишиться надовго в пам’яті Дрогобицької публіки. В кінці вистави публіка влаштувала гучну овацію, яка продовжувалася майже 15 хв.»
Дивно, що німці не заборонили у Дрогобичі виставу «Казка старого млина» С. Черкасенка. Цій пристрасній і поетичній п’єсі, мабуть, ніколи не судилося звучати так злободенно і пророче, як тоді, в час війни адже її антигероєм, антисимпатиком був німець Вагнер - інженер-прагматик. Злісний руйнівник української природи, ворог цієї країни.
Для зміцнення трупи театру в другій половині вересня 1942р. до Дрогобича приїжджає з цілою групою акторів Юрій Шерегій, який активно взявся за унормування всіх справ, зв’язаних із театром. За його дирекції театр був названий Підкарпатським. Діяльність театру була пов’язана на першій порі з іменем режисерів Романа Тимчука, Юрія Шерегія, музичного керівника - професора Б. Пюрка, балетмейстера Кривцівни. В Дрогобичі Ю.Шерегій пише музичну комедію «Гра з подружжям» та пародію з співами «Три проби оперети Маруся Полтавка». На початку травня 1944 року Ю. Шерегій повернувся у Модржани (сьогодні Прага 4).
Розквіт Підкарпатського театру припадає на період, коли його художнє керівництво перебрав Йосип Стадник, котрий приїхав зі Львова (сезон 1943-1944 рр.). Трупу поповнили О. Крупник, Т. Вовкун, Є. Сас, Г. Безкоровайний, М. Воронін, Васюта, Д. Тисяк, Латишів, Масюта, П.Масоха, П.Білокінь.
Театр обслуговував безліч прикарпатських міст і містечок. Серед них - Стрий, Самбір, Турка, Борислав, Трускавець, Хирів, Сколе, Верхнє Синьовидне та інші.
Репертуарна політика театру вражає різноманітністю тематики і жанрів, енергійним розвитком музичного спрямування. Поряд із апробованою українською класикою («Наталка Полтавка», «Сорочинський ярмарок», «Маруся Богуславка»), йшли модерні оперети («Тільки ти» В. Холля), масштабні історико-патріотичні п’єси («Облога» Ю. Косача), твори світових драматургів («Скупар» Ж.-Б. Мольєра), щойно створена проблемна драма - «Проліски» М. Цюканової.
Підкарпатський театр єдиний в Україні звернувся до творчості талановитого поета і драматурга, емігранта Миколи Чирського - автора антибільшовицької драми «П’яний рейд», оперет «Місяць і зірки», «Лев з Абесинії».
У Дрогобичі не цуралися пера авторів - початківців, тут, зокрема були поставлені п’єса П. Кузева «Діти чорної землі».
Театр підтримував дух українців, стверджував безсмертя нації, котру фашисти зневажали і знищували. Митці сповна використали легітимність, надану українській сцені ворогом не з ласки, а корисливо - для розваги своїх вояків. Що вже тішило німців на українських виставах - це їхня проблема, тимчасом рідне мистецтво давало наснагу народові - запроданством, колабораціонізмом тут і не пахло.
Ще раз згадаємо режисерів, художників, акторів, які відважно, з посвятою несли українське слово зі сцени у той важкий час.
Режисери - Р.Тимчук, Б.Проскурницький, Й.Стадник, Г.Безкоровайний, П. Білокінь, Шепель, Крижанівський.
Художники - Іршов-Уневич, І.Курочка-Армашевський.
Музичний керівник - Б. Пюрко.
Балетмейстери - Кривцівна, Д.Кравців, Артеменко.
Актори - М.Айдарова, Т.Бовкун, З.Бундзяк, Т.Вовкун, Ващенко, Д.Кравців, В.Кавка-Шиян, Кривцівна, О.Крупник, Ю.Кархун, М.Мухіна, Л.Онишкевич, Оршикевичівна, Л.Отроківська, О.Пастернак-Джаман, Х.Пилипко, Л.Піхович, Покотило, Д.Путенко-Майорова, С.Тарасевич, Л.Тимчукова, В.Цегельська, Є.Чайка, Є.Шуль, П.Білокінь, Г.Безкоровайний, Васюта, М.Воронін, Я.Геляс, Б.Дніпровий, І.Ємець, О.Лема, Латишів, П. Масоха, Масюта, Ю.Міцовський, Б.Нестеренко, Попель, А.Радванський, Ю.Стахур, Л.Стемковський, Р.Тимчук, Д.Тисяк, П. Трубшин, Д.Цугорка, Я.Шуль, Шепель, В.Яремчук.
20 липня 1944 року актори одержали розрахунок і Підкарпатський театр перестав існувати.
М. Гнатенко, заслужений діяч
мистецтв України
О. Загорулько, заслужений
працівник культури України
Коли Дрогобич знову опинився під радянською владою, у грудні 1944 року, повертається з евакуації Дрогобицький український музично-драматичний театр імені М. Кропивницького, який об’єднується з місцевою трупою і починає діяти під назвою Дрогобицький обласний музично-драматичний театр.
Відразу без підготовчого періоду, театр приступив до прем’єр, що привело до вистав - «скороспілок» і викликало невдоволення в глядача і передовсім це вистава «Украдене щастя» І. Франка, що, як говорилося, ішла на сцені театру до війни. Строкатість репертуару, звичайно, не могла об’єднати колектив. Незабаром очолив колектив художній керівник П. Д. Білокінь. Після двох місяців роботи режисер П. Білокінь здав прекрасну виставу братів Тур і Л. Шейніна «Поєдинок».
Паралельно підготовлено драму «Дай серцю волю, заведе в неволю» М. Кропивницького. У травні 1945 року поставлено «Платон Кречет» О. Корнійчука. Вистава пройшла на високому мистецькому рівні, дехто грав у ній і раніше, але робилася вона заново.
На початок серпня підготовлено спектакль Б. Горбатова «Юність батьків» (режисер Г. М. Безкоровайний). На той час був уже сформований репертуар на друге півріччя: «Єгор Буличов» М. Горького, «Загибель ескадри» О. Корнійчука, «Звичайна людина» Л. Леонова, «Мужицький посол» Л. Смілянського.
Від 1 серпня 1948 року театр очолював заслужений артист України М. С. Терещенко. А 12 жовтня того ж року до трупи приєднується дружина Марка Степановича, заслужена артистка України В.Ф. Варецька. 25 вересня 1950 року обоє взяли профспілкову відпустку, виїхали у Харків і більше до Дрогобича не повернулися.
Наявність у колективі досвідчених акторів - таких, як П.Д. Білокінь, Г. Я. Засланець, П. Ф. Бовкун, М. С. Воронін, Г. Т. Тесля, О. О. Старіков, Г.І. Зірка, М. О. Приходько, Г. Д. Павленко, В. Д. Цимбал, І. І. Чернов та здібна молодь - І. Т. Сич, В. М. Калініна, А. Т. Коб’яков - забезпечили дальший ріст театру.
Художниками театру в той період працювали П. Л. Коваль та М. Г. Стецюра, музичною частиною завідував Карнаухов.
Театр поступово ставав провідною культурною установою, лабораторією художнього слова. Прагнення до актуальності знайшло свій вияв у створенні вистав про сьогодення.
До 1950 року театр гастролював тільки по своїй, Дрогобицькій області, а в липні цього року вперше виїжджає за межі України - до латиського міста Лієпая. Гастролям передувала копітка робота над кожним спектаклем. Глядачі Лієпая побачили вистави: «Лимерівна» Панаса Мирного, «Наймичка», «Мартин Боруля» і «Безталана» І. Карпенка-Карого, «Доки сонце зійде, роса очі виїсть» М. Кропивницького, «Без вини винні» О. Островського, «В степах України» О. Корнійчука, «Навіки разом» Л. Дмитерка, «За другим фронтом» В. Собка.
Впродовж 1950-1952рр. головним режисером театру був О.І.Сичевський, від 1952 по 1957 рік - М.Ф. Янковський , у 1958-1959рр. - І. С. Стасенко, диригент І. Раух, у 1960-1962рр. - заслужений артист України В. І. Конопацький, у 1963-1965рр. - М.В. Гіляровський, диригент І.Гамкало.
Аналіз творчого потенціалу театру періоду шістдесятих років справляє відрадне враження. Під керівництвом директора Й. В. Мудрого та головного режисера М.В. Гіляровського театр трудиться наполегливо, завзято. Актори працюють дружно, не скаржаться на труднощі, на жаль, неминучі в умовах такого театру, як Дрогобицький.
У складі трупи є зрілі, досвідчені актори, - як залужені артисти України Л. Пілінська, В. Цимбал, артисти Г. Прокопець, О. Масляник, Т. Нещерет, М. Недошитко, К. Серьоженко, С. Орловська, Ж. Сікорська, Я. Шепетяк, Б. Ковнацький. Є в колективі й здібна молодь: В. Корнілов, Г. Гіляровська, Л. Шевченко, Л. Попова, Л.Левченко, М. Шуневич.
З Житомира до Дрогобицького театру прийшли молоді актори Є. Касько, В. Портнова. Творче життя в театрі очолюють талановиті, енергійні і розумні режисери М. Гіляровський та В. Шминець. Музичною частиною керує людина глибоких фахових знань і доброї загальної культури - композитор і диригент І. Гамкало. Театр має в своєму складі винахідливого балетмейстера В.Музику. Гірше стоять справи з художником.
Справжніми мистецькими творами є такі тодішні вистави театру, як «Не судилось», «Гріх і покаяння» І. Карпенка-Карого, «Титарівна» М. Кропивницького, а також «Сторінки щоденника» О. Корнійчука.
Різко контрастували з ними невиразні постановки «Циганки Ази» М. Старицького, «Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ’яненка.
«Не судилось» - одна з кращих вистав театру цього періоду. Вона приваблює своєю яскравістю, іноді несподіваною образністю, соковитою театральністю в хорошому розумінні слова. Режисер М. Гіляровський зумів по-своєму прочитати п’єсу і надати їй в основному чіткого ідейного та смислового звучання.
У виставі є вікові мистецькі знахідки, оригінальні мізансцени, які образно, з яскравим художнім узагальненням, розкривають моральну та соціальну тему п’єси.
Роль Михайла виконував молодий актор В.Корнілов. Саме цей образ трактований у виставі з найбільшою «свіжістю» та оригінальністю. Цікавим постає і образ Катрі (артистка Г. Гіляровська). У спектаклі були зайняті актори: М. Сердюк, К. Серьоженко, Л. Шевченко, С. Орловська, Б. Ковнацький, заслужена артистка України Л. Пілінська, К. Корчак. Музична частина керована диригентом І. Гамкалом, цілковито гармоніювала з іншими компонентами вистави.
До 150-річчя від дня народження Т. Шевченка, у 1964 році, театр поставив «Титарівну» М. Кропивницького. Режисер В. Шминець, композитор О. Радченко, диригент І.Гамкало, балетмейстер В. Музика створили урочисту, схвильовану і поетичну виставу, добилися гармонійного сполучення романтики із суворою життєвою достовірністю. У виставі шанобливо збережений український національний колорит. Ролі виконували заслужений артист України В.Цимбал, заслужена артистка України Л. Пілінська, артисти Л. Попова, О. Масляник, С. Орловська, Я. Шепитяк, Л. Шевченко, В. Корнілов, М. Недошитко, К. Серьоженко, Ж. Сікорська, М. Шуневич.
«Титарівна» приваблює своєю романтичністю, яка сполучається одночасно й з психологічною розробкою характерів. У спектаклі широко застосовані сценічні метафори, поетичні перетворення. Найкращою акторською роботою є виконання артисткою Л. Поповою ролі Насті (Титарівни). Скромна українська дівчина, якою зображує молода артистка свою героїню, несе в собі велику силу, високе душевне благородство. Л. Попова переконливо демонструє спектр цих якостей, красу стійкого діючого характеру. Найслабкішим місцем у виставі «Титарівна» є художнє оформлення (художник В. Шаховцов).
«Гріх і покаяння» І. Тобілевича на сцені театру в Дрогобичі - цікава спроба оживити забуту п’єсу уславленого українського драматурга. При житті автора ця побутова драма з часів кріпацького життя, яка має другу назву «Батькова казка», ніколи не була репертуарною. Корифеї обминали цей твір своєю увагою. У радянський період ця п’єса теж майже не ставилася: театральних діячів, очевидно, бентежили деякі ідейні протиріччя, які є в цьому творі. Зокрема, у показі стосунків між поміщиком і кріпаком. Режисер-постановник В. Шминець прочитав п’єсу не як сімейно-побутову, а як психологічну драму характерів, зумів певною мірою надати виставі сучасного звучання, хоча в останній дії й піддався мелодраматичним спокусам.
Його вистава сильна життєвою правдою, внутрішньою стриманістю. Почуттям міри як його, режисера, так і виконавців. Глядачам запам’ятались заслужений артист України В. Цимбал, актори О. Масляник, Г. Прокопець, Л. Попова.
Знову поставлена ця п’єса була в 1985 році режисером Ф.Макуловичем. Вистава мала успіх. Рецензенти позитивно відмітили гру народної артистки України А. Шкондіної, заслуженого артиста України А. Цибульського та інших.
Марина у трактуванні А. Шкондіної - розумна й чесна дівчина, енергійна, життєрадісна й діяльна. Ставши дружиною управителя, вона нудьгує від змушеного неробства і, перейнявши панські звичаї, починає флірт із Францом Карловичем (народний артист України Г. Морозюк). Все ж через усю виставу актриса несе Маринину мрію про щастя, любов і повагу до Никодима, в котрому бачить ідеал людини і чоловіка.
Гідним її партнером у виставі є заслужений артист України А. Цибульський, який теж розумно й послідовно розкриває образ Никодима - колишнього кріпака-камердинера, що став управителем великого маєтку.
Рішенням Львівського облвиконкому № 167 від 19 березня 1966р. Дрогобицький музично-драматичний театр був перейменований у Львівський обласний музично-драматичний театр.
М. Гнатенко, заслужений діяч
мистецтв України
О. Загорулько, заслужений
працівник культури України
У 1990 році театрові було присвоєно ім’я славетного земляка Юрія Дрогобича-Котермака - українського вченого ХV століття, освітнього діяча, першого східнослов’янського автора друкованої книги, доктора філософії та медицини.
У 1986-1992рр. Дрогобицький театр на чолі з головним режисером Я. Ф. Бабієм, з.д.м. Тув.АРСР, диригент М. Михацем та директором Н.І. Хлібкевичем активно включився в процес відродження української культури. Першим в Україні театр у 1989 році поставив «Вертеп» режисер Я. Бабій, диригент М. Михаць, худ. П. Чабан (прем’єра 11.01.1989р.)
Це була надзвичайна подія не тільки для Дрогобича, а й для всього регіону. Упродовж двох місяців ішла тільки ця вистава, причому при повних аншлагах.
Далі в репертуарі театру з’являються твори В. Винниченка, Б. Лепкого. Дрогобичани під керівництвом Я. Бабія здійснили виставу за відомим романом Б. Лепкого «Мазепа» (інсценізація Я. Бабія, Б. Мельничука, художник П. Чабан). На повну силу режисер та актори зуміли розкрити знайомі і дорогі характери героїв роману про часи козаччини. Серед численних виразно окреслених персонажів, що зійшли зі сторінок роману на Дрогобицьку сцену глядачам особливо запам’ятались постаті Івана Мазепи(заслужений артист України А. Цибульський), Чуйкевича (заслужений артист України Й. Сенюра), Меншикова (народний артист України Г. Морозюк).Зворушливий, цнотливий образ Мотрі створила талановита народна артистка України А. Шкондіна.
Одночасно театр показав глядачеві правду про Українських Січових Стрільців, повернувши нашим сучасникам чисті і світлі імена цих гордих синів нашої нації. «Січові Стрільці» - це сценічний варіант та постановка Я. Бабія, М. Михаця. Художник П. Чабан, який був створений на основі архівних документів та творах митців епохи Січових Стрільців. Це дійство було унікальним в історії театру. Гастролі 1990 року (Львів, Луцьк) - організатор М. Гнатенко, якому доводилось робити зміни у гастрольній афіші, тобто «знімати» заплановані спектаклі, а на їх місця ставити «Січові Стрільці». Згадаємо гастролі по області (серпень 1991р.) - Червоноград, Сокаль, Радехів інші. У програмі тільки «Січові Стрільці».
Найрадіснішим днем для колективу театру було 24 серпня 1991 року -проголошення Незалежності України. Мистецький колектив був свідомий цієї події і бачив свій скромний внесок у відродження духовності багатостраждального українського народу.
З 1992 року трупу театру очолює Є. Ваврик (в.о.головного режисера). В його режисерському портфелі, п’єси, які органічно вплітаються в репертуар театру. Це «Ой, Морозе, Морозенку» Л. Крупа, «Шлюб за оголошенням» В. Канівця, «Яничари» за Р. Іваничуком та інші.
Названі п’єси логічно продовжують обраний колективом шлях - шлях національно-духовного відродження.
Hепертуар театру поповнюють вистави «Ой, Морозе-Морозенко» Л. Крупи, «Яничари» Р. Іваничука (інсценізація Б. Антківа), «Гола душа» П. Загребельного (інсценізація Г.Бодикіна), «Віфлеємська ніч» І. Луцика, режисер С. Кріль «Сотниківна» Б. Мельничука, Я. Бабія, «Чорна Пантера і Білий Ведмідь» В. Винниченка, «Голгофа» Чингіза Айтматова, «Невольник» за Т. Шевченком.
Від 1994 до 2002 року акторський колектив очолює В.С. Грицак -молодий, талановитий головний режисер, який поставив «Жидівку-вихрестку» І. Тогобочного, «Мачуху» О. Бальзака, «Молоду хазяйку Ніскавуорі» Х. Вуолійокі, «Терпкий аромат трояндової ночі» А. Кассона, «Фатальну ніч» Р. Тома, «Кайдашеву сім’ю» І. Нечуй-Левицького (інсценізація Г. Макарчука), які з успіхом сприймалися глядачем. Це професійні, творчо цікаві спектаклі, які засвідчують непересічне, оригінальне світобаченя режисера. Особливу увагу і симпатії глядача завоювала вистава «Кайдашева сім’я», де головну роль виконує заслужена артистка України Н. Цибульська. Уже понад 10 років її кмітлива, весела, гостра і сварлива Кайдашиха є носієм емоційного заряду цього дійства.
Як самобутня творча індивідуальність заявив про себе молодий режисер Б. Юрків виставою «Мина Мазайло» М. Куліша. Спектакль побудований і витриманий у динамічному, скрупульозному характері і дає можливість кожному виконавцю шукати викінчені поетичні, комічні або трагічні розв’язки.
Серед недавніх вистав театру - кращі п’єси українських та зарубіжних драматургів.Це «Наймичка», «Мартин Боруля» І. Карпенка-Карого,«Мачуха» О. Бальзака. Високу оцінку театральної критики отримала вистава «Марія» за романом Уласа Самчука «Марія». Це складне сценічне полотно, композиційно цілісне, із вражаючими мізансценами. Режисер, заслужений артист України О. Мосійчук, сценограф Н. Бобришева сторінка за сторінкою вимальовують символами, метафорами складний трагічний шлях героїв роману.
Талановиті режисер та актори виконали реквієм мільйонам людей, котрі стали жертвами спричиненого більшовиками страшного голодомору в Україні 1932-1933 років.
Нервом вистави є Марія у виконанні народної артистки України А. Шкондіної . Трагічна доля героїні переповнює виразні акторські очі болем, смутком, тривогою, відчаєм…
Неперевершений акторський ансамбль - народна артистка України А. Шкондіна - Марія, народний артист України Г. Морозюк - Гнат Кухарчук, заслужений артист України А. Цибульський - Корній Перепутька та заслужений артист України С. Дудка багато років не залишав байдужим нікого.
І сьогодні з розкритим серцем сприймають глядачі теж гру їх партнерів артистів І. Гарасимчука, В. Масляника, Л. Смірнової, М. Гнатенка, А. Цимбала, А. Нечай, О. Латишева, Ю. Федчука та ін.
Впродовж чотирнадцяти років не сходять зі сцени герої цієї вистави (1996 р.), яку переглянули в багатьох містах України, Північної та Східної Америки - Нью-Йорку, Чикаго, Клівленда, Детройта, Філадельфії, Сомерсета.
Ще однією сторінкою на шляху урізноманітнення та пошуку для трупи став спектакль за п’єсою О. Кониського «Порвалась нитка» у постановці молодого здібного режисера Р.М. Валька, який підносить дію вистави на вищий ступінь жанровості, умовності, віддаючи все основній театральній функції - грі.
І поряд «Люсі Краун» І. Шоу (інсценізація Я. Стельмаха), ««Нельська вежа» О. Дюма, режисер О. Сугак та «Інтимне життя» Ноеля Кауерда,
В 2002 - 2005роках творче керівництво театром здійснює головний режисер театру Р. Валько.
Режисер бачить чітко мистецький потенціал трупи, оптимальні шляхи реалізації творчої особистості кожного актора, що вивіряється і об’єднається в одну чітку стратегічну, оптимальну позицію мистецького колективу, який об’єднає акторів різного віку, біографій, творчих нахилів.
В ритмі часу, у відчутті сценічного сьогодення здійснено ним постановку спектаклів «За двома зайцями» М. Старицького та «Наш Тарас» Р. Валька. Можна сказати, що ці вистави, до певної міри, характеризують режисерську манеру, почерк Р. Валька.
«За двома зайцми» - це яскраве феєричне дійство з чарівністю української ідентичності. Сценограф С. Ридванецький та композитор О. Козаченко - тандем, який підсилює, концентрує образ вистави, створений режисером.
Трепетно, з пошаною до Т. Шевченка, його творчості виношуваласьідея постановки вистави «Наш Тарас». Величезна кількість листів, документів, спогадів, творів поета було трансформовано, викристалізовано в насичений, безупинний рух сучасного дійства. Сценічна магія простору Влодка Кауфмана, експресія плину музики О. Козаренка заворожують, затягують глядача у вир сценічної дії.
Акторська гра просякнута емоційністю, динамікою перевтілення персонажів. Все це - єдиний, цільний організм, що підніс нам істину про Генія на вищий щабель сприйняття його мовою театру.
У 2005 році театр відкрив для себе та глядача нове ім’я молодого режисера - Олександр Король, який вразив всіх вишуканою містичною виставою «Тіні забутих предків» за повістю М. Коцюбинського.
«У світі, створеному Олександром Королем, немає місця побутовим дрібницям, це світ символів, в якому шукає себе спрагла любові людська душа... де символи набувають інтимного звучання і тема любові стає основною у цьому розбурханому морі людського буття» («Театральна бесіда» 2006р. №2 «Ще раз про кохання» Г.Канарська).
Сміливість братись за серйозний драматичний матеріал виправдала себе і засвідчила оригінальність та сучасність мислення молодого режисера.
Цікавим мистецьким здобутком стала вистава «Таїна буття» Т. Іващенко, яка засвідчує нашу пошану і пам'ять про геніального земляка - Івана Франка в рік його 150-річчя від дня народження . Своєю чарівною грою народна артистка України Алла Шкондіна (Ольга Хоружинська) заворожує глядача жіночністю, терпеливістю, своїм коханням до Івана Франка -заслужений артист України Адам Цибульський у виконанні якого життя Івана Франка насичене муками та стражданням, печалю та радістю, смутком та любов’ю, де творчість поета супроводжували жінки і музи. За роль Ольги Хоружинської у виставі «Таїна буття» народній артистці України Аллі Шкондіній було вручено диплом «за кращу жіночу роль» на всеукраїнському фестивалі жіночої творчості ім. М. Заньковецької у м. Ніжин.
На сцені з’являється притча «Дуже проста історія» М. Ладо. Чим привернула до себе увагу, на перший погляд ця проста історія? Мабуть, в першу чергу загальноприйнятими людськими цінностями, відносинами між людьми, в родині. І нам їх оцінувати і вибирати.
Отже … Ранок. Великий хлів.Сонце пробивається крізь щілини між дошками та будить Коняку Корову, Свиню, Півня, радісно зустрічає ранок Пес. Пораються по хазяйству господар та господиня.
Цей день приносить надзвичайну новину, яка змінює, розбурхує їх буденний ритм життя.
Як ця звістка змінить тварин та людей? Хто з них милосердніший? Люди чи тварини?
Відповідь ми отримуємо подивившись цю таку просту історію, надто просту історію.
І нам вирішувати чи все так просто.
У спектаклі режисер-постановник О. Король об’єднав цікаві творчі особистості, які пройняті духом, атмосферою подій і виносять на розсуд глядача не тільки своє мистецтво, але й важливі, складні морально-етичні проблеми. Це народна артистка України Алла Шкондіна, заслужена артистка України Надія Цибульська, заслужений артист України Адам Цибульський, заслужений артист України Сергій Дудка, заслужена артистка України Галина Чеботарьова, артисти Марія Свіжінська, Віра Хомин, Катерина Король, Олександр Латишев, Володимир Левицький, Юрій Федчук.
Окрасою афіші театру стала філософська притча про добро і зло, про благородство і зраду, про деспотизм і свободу «Дракон» Є. Шварца. Дракон - це вірус, який з’їдає душу з середини, забороняючи жити, любити, думати. Режисер, художники, актори, які творили цю виставу, показують нам, як віра в животворну силу людського Духа допомагає убити «дракона» - звільнити людей від страху та пасивності, робить їх здатними протистояти злу. Вистава отримала високу оцінку театральної критики ї є лауреатом премії ЛМВ МСТД України «Галицька Мельпомена» - 2008 р., а диплом в номінації «кращий дебют» отримав артист В. Сорокін за роль Генріха.
З 2007 року О. Король - головний режисер театру.
Творчий доробок колективу театру був високо оцінений і відповідно до Постанови колегії Міністерства культури і туризму України від 12.11.2009 року театру був наданий почесний статус «Академічного».
У 2010 р. в театрі відкривається мала сцена, що дає можливість акторам, режисерам, сценографам розширити коло своїх творчих пошуків та можливостей.
Нині колектив театру об’єднує акторів різного віку, різних як за біографіями, так і за нахилами.
Тут натхненно трудяться народна артистка України А. Шкондіна, заслужені артисти України Г. Чеботарьова, А. Цибульський, Н. Цибульська, С. Дудка, М.Шуневич, артисти Н. Шуневич, Ж. Сікорська, М. Свіжінська, Т. Лучейко, І. Гарасимчук, Л. Смірнова, В. Масляник, І.Шевчук, В.Сорокін, Ю.Федчук, О.Латишев, А. Латишева-Крук та інші.
Театр постійно виїжджає на гастролі, географія котрих відзначається неабиякою широтою. З мистецтвом Дрогобицького театру знайомі глядачі багатьох міст України. Колектив побував також у містах Прибалтики, Білорусі, у Ростові, Таганрозі, Шахтах, Краснодарі, Армавірі, у Підмосков’ї, у США, словацьких містах Кошіце, Пряшів.
У сьогоднішньому репертуарі театру - «Кайдашева сім’я» І. Нечуй-Левицького, «Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ’яненка, «Марія» У. Самчука, «Таїна буття» Т. Іващенко, «Дуже проста історія» М. Ладо, «Вовчиха» та «Земля» за О. Кобилянською, «Ханума» А. Цагарелі, «Суперники» В.Манохіна, «Замок Броуді» А. Кроніна, «Шлюб по-італійськи» Е.де Філіппо, «Панночка» Н. Садур, «Собаки» К.Сергієнка, Л. та А. Чутко та ряд інших вистав.
Підтвердженням високого рейтингу театру в 2007-2008 рр. є нагородження колективу дипломом переможця національного Бізнес-рейтингу з присвоєнням звання лідера галузі за основним видом діяльності «Театральна та інша мистецька діяльність». Театру за підсумками 2008 року вручено орден «Зірка економіки України» другого ступення.
За результатами ранжування колектив у 2009 році посів дев’яте місце сумарного балу в Україні серед підприємств комунальної власності, а також відзначений дипломом «Комунальне підприємство року». Дипломом «Державний керівник року» та орденом «За заслуги у професійній діяльності» відзначений директор театру М. Гнатенко.
Це тільки окремі сторінки багатої і змістовної історії Дрогобицького театру. За ними - постійний творчий пошук, натхненна праця усіх його поколінь: від засновників театру і перших акторів - до тих, хто сьогодні доносить високе мистецтво з дрогобицької сцени до глядачів
М. Гнатенко, заслужений діяч
мистецтв України
О. Загорулько, заслужений
працівник культури України
