23 червня Львівський академічний обласний драматичний театр імені Юрія Дрогобича (м. Дрогобич) покаже в Тернополі, на сцені шевченківців, виставу «Перерваний політ» за п’єсою тернопільських авторів Лілі Костишин і Богдана Мельничука. Одну з головних ролей у цьому спектаклі виконує народний артист України Адам Цибульський. Він — наш земляк, народився у селі Бичківцях Чортківського району. Закінчив Теребовлянське культосвітнє училище, працював у Тернопільському драмтеатрі ім. Т. Г. Шевченка, відтак у Київському театрі ім. П. Сакса- ганського. Від 1976 року — в Дрогобичі, де став одним із тих корифеїв, на яких опирається театр. Адам Цибульський зайнятий майже в усіх виставах, за його плечима — сотні ролей, серед яких такі знакові, як Корній («Марія» У. Самчука), Шпак («Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ’яненка, Сірко («За двома зайцями» М. Старицького), Сулейман («Роксолана» за П. Загребельним), Іван Франко («Таїна буття» Т. Іващенко)… А ще — образи центральних персонажів у «Люсі Краун» Я. Стельмаха за І. Шоу, «Шлюб по-італійськи» Е. Філіппо, «Ханума» А. Цагарелі, «Нельська вежа» А. Дюма, «Кайдашева сім’я» за І. Нечуєм-Левицьким… Сьогодні Адам Цибульський — гість нашої газети.
Пане Адаме, «Перерваний політ» — це ваша перша зустріч із драматургією тернопільських авторів?
Ні. Наші з Богданом Мельничуком творчі зв’язки розпочалися ще в далекому 1990-му, коли він запропонував театру свою інсценізацію «Мазепи» за пенталогією Богдана Лепкого. І ми першими в сучасній Україні поставили цей заборонений за радянської влади твір, випередивши навіть Львівський театр ім. Марії Заньковецької. До речі, у Львові вистава йшла частинами, впродовж трьох вечорів. А Богдан Мельничук зумів укласти основні події, відобразити характери героїв у одній п’єсі. Я зіграв у ній роль гетьмана Івана Мазепи і досі пам’ятаю переповнені глядацькі зали й у Дрогобичі, й на гастролях, зокрема в Тернополі влітку 1991 року, коли ми на прохання публіки показали пять вистав «Мазепи» замість запланованих трьох. То був час, коли народжувалася незалежна Україна, і глядачі хотіли знати правду про нашу історію.
При роботі над «Мазепою» зав’язалася творча дружба між драматургом і головним режисером театру світлої пам’яті Ярославом Бабієм, який, до речі, починав свій шлях як постановник у Тернопільському драмтеатрі імені Т. Г. Шевченка. І разом із Богданом Мельничуком вони інсценізували ще два твори — «Сотниківну» Богдана Лепкого і «Голу душу» Павла Загребельного. В обох виставах за цими п’єсами мені пощастило виконати головні ролі.
У 2010 році наші шляхи з тернопільським драматургом перетнулися двічі: у Дрогобичі я зіграв головну роль у його інсценізації відомого роману Арчібальда Кроніна «Замок Броуді», а в Коломийському театрі імені Івана Озаркевича поставив казку «Пригоди Червоної Шапочки» за п’єсою Богдана Мельничука та Світлани Львівської.
А тепер Мельничук вивів на нашу сцену молоду талановиту письменницю Лілю Костишин, запропонувавши написану в співавторстві з нею драму «Перерваний політ». Якщо коротко, то це романтично-печальна, як і в Шекспіра, історія про сучасних Ромео і Джульєтту.
— У ролі, яку ви, пане Адаме, виконуєте в цій виставі, я бачила інших акторів. У їхньому трактуванні цей персонаж дещо інший. Відрізняється, так би мовити, малюнок ролі…
Це справді так. На мою думку, зло страшніше, коли воно затаєне, бо тоді завдає більшої шкоди довколишнім і може спричинити страшну біду. У «Перерваному польоті» я граю роль мера міста Сергія Леонідовича — батька хлопця, котрий закохався в доньку звичайної перукарки. Зрозуміло, це порушило певні родинні традиції, викликало опір і батька, і матері, котра теж займає високе соціальне становище (цю роль блискуче виконує народна артистка України Алла Шкондіна). Звичайно, йдучи у трактуванні свого образу, так би мовити, напряму, я міг із перших реплік зіграти суворого, бездушного батька, для якого рідний син
ніби гвинтик у великій машині з тисяч людей, котрою він кермує. Але тоді глядачеві все стало б зрозуміло з першої ж мізансцени. Не можна «малювати» характери тільки чорною або білою фарбою. Тому я прагнув показати процес духовного падіння Сергія Леонідовича — від нібито турботливого батька, який уболіває за долю сина, до справжнього деспота, волі якого повинні підкорятися всі. Саме це, врешті – решт, і спричиняє трагедію.
Розкрити цей образ — а таких людей довкола нас, на жаль, чимало
мені допомогли з волі головного режисера Олександра Короля мої талановиті партнери. Це, крім уже згаданої Алли Шкондіної, Любов Смірнова, заслужена артистка України Надія Цибульська — моя дружина, уродженка Дарахова на Теребовлянщині, а також молода пара Юрій Федчук і Соломія Стус. Соломія — теж землячка, з Великих Гаїв Тернопільського району, вихованка народного артиста України В’ячеслава Хім’яка.
Ця вистава уже полонила серця глядачів не тільки у Дрогобичі, а й на Хмельниччині, де ми гастролювали, в Мукачеві — на міжнародному театральному фестивалі…
Сподіваємося, що її добре сприйме і тернопільська публіка. А вам, пане Адаме, бажаємо нових ролей і ще довго дарувати глядачам радість од зустрічі з вашим багатогранним талантом.
Розмовляла Ольга ВОЛИНСЬКА. Газета “СВІТ НАШОЇ ДУХОВНОСТІ”, середа, 14 червня 2017 року.
