Про фестивальні роботи – відгук письменника, журналіста, доктора історичних наук, професора кафедри історії України Ужгородського національного університету Сергія Федаки.
Шостий день П’ятого міжнародного театрального фестивалю «Монологи над Ужем» увінчався двома виставами Львівського академічного обласного музично-драматичного театру ім. Юрія Дрогобича.
Дрогобичани буквально приголомшили обома своїми речами. Спершу представлено було виставу «Кицьку на спогад про темінь». Це та сама історія про переселенку з кошенятами, яку кілька днів тому показували хустяни, але тут її подано в іншій версії.
Автори мінімально скоротили текст Неди Нежданої, тому тут маємо значно більше біографічних епізодів, ніж в інших постановках, чимало сюжетних поворотів виявляються більш обгрунтованими. Хоча додано і щось своє. Від самого початку подано, що історія втікачки з кошенятами — це така собі радіопостановка, яка записується на очах глядачів. Це дозволило виголошувати прямо у мікрофон багато публіцистичних уривків, яких немало у п’єсі. Водночас радійниця (акторка Тетяна Лучейко) весь час чекає дзвінка свого сина зі фронту, який власне і вінчає спектакль.
Долі радійниці і жінки з півночі Донеччини виявляються напрочуд суголосними, чому перша легко перевтілюється у другу. Нам розказують про дві революції у Києві (1990, 2014), у першій брала участь мати, у другій — її син. Ці події багато чого пояснюють у наступних. Далі — про встановлення російської влади на Донбасі, поневіряння в окупації та утечу звідти.
А закрив фестиваль міжнародний проект «Урок журналістики без лицемірства» за п’єсою румуна Матея Вішнєка, режисура та сненічна версія Раду Гілаша (Румунія), музика Одрі Бирки (Франція), виконавець Юрій Федчук (Україна). Це виявилася найбільш складна у технічному плані вистава фестивалю: величезний екран з постійною демонстрацією різних слайдів, ще один менший екран, вітродуї з обох боків сцени, безперервна авторська музика. Складною виявилася і драматургія. Актор поперемінно постає перед нами у двох іпостасях: то він безіменний Щур, то він телезірка Едвард Новінскі, до свідомості якого вселяється цей Щур і віщає його устами.
Щур захоплюється еволюцією людини, що стала найсильнішою на планеті, але обурюється, як ми продукуємо стільки сміття — і матеріального, і духовного. Ні, щурі досконаліші, але щоб вони витіснили людей, треба вести спеціальні інформаційно-пропагандистські операції, причому силами самих людей, для чого Щур і виходить на контакт з журналістом. У результаті той прочитує нам три лекції з журналістики — цілком щурячі за духом. Маємо убивчі сатиру на сучасну глобальну журналістику в дусі «тільки страшні новини».
Голова фестивального журі, професор Василь Неволов наголосив, що це вистава-попередження, звернута до всіх нас. Що й казати, заключний акорд вийшов потужним…
П’ятий фестиваль виявився відчутно сильнішим за попередні. Уперше він такий рівний, коли всі 14 робіт приблизно однакові за своєю високою якістю, хоча й дуже різні за жанрами чи сценічним вирішенням. Приємно, що усі чотири закарпатські вистави цілком гідно вписалися у загальноукраїнське коло.
